35 років "ЧИЗу" - легендарній гумористичній телепрограмі з Харкова, що стала 1-ю комедійною передачею на недержавному ТБ України: ФОТО

7 листопада 1991 року в ефір харківського телеканалу «Тоніс-центр» (7 канал) вийшла телепередача «ЧИЗ» – перша гумористична програма недержавного телебачення України та всього колишнього СРСР.  Зокрема і про це дуже докладно ми говорили в проєкті "Культурна Перемога" у 2024 році з Русланом Нікуліним – знаменитим сценаристом, режисером, актором, знайомим глядачам за багатьма серіалами, фільмами, гумористичними передачами ще з часів славетного «ЧИЗу»... І ця стаття заснована також й на матеріалах нашого з ним спілкування. 

Автором "ЧИЗу" був Едуард Верхотуров, який працювавв одним із перших відеомонтажерів «Тоніса» і, зокрема, монтував відзняті матеріали журналіста Віктора Фоменка, відомого харків’янам потім у 2000-х ще в якості ведучого «Прямої мови» на тому ж 7 каналі. Допомагали Едуарду славнозвісний Костянтин Дубровський, Володимир Пасічник із команди КВК, Геннадій Христоєв, Олександр Серенко, Сергій «Сер» Щелкановцев – легендарний рок-музикант, автор і ведучий телепрограми «Під Веселим Роджером». Але через деякий час шляхи учасників «ЧИЗу» розійшлися через різні погляди на гумор, і Дубровський з Щелкановцевим випустили на «Тонісі» свою програму з чорним гумором – «Батуалло».

З ними в одній студії на території телевежи на вул. Дерев’янко знімалася і на одному телеканалі  «Тоніс-центр» (7 канал) в 1990-х виходила й моя передача «Відеоревю з Ігорем Жуковим», яка стала першою ігровою програмою про кіно в Україні та на всьому пострадянському телебаченні.

Руслан Нікулін розповів мені, як він прийшов до «ЧИЗу» і як показував його авторам в кабінеті на Космічній, 24 свої аматорські фільми, зняті ним на батьківську кінокамеру за участі друзів в якості акторів.

А перші кроки творчості Нікуліна оцінив ще Олександр Іванов («Книга рекордів Харкова»), який нагородив його призом на гуморині, де він брав участь з цими ж, як говорить Руслан, «дуже аматорськими фільмами».

Прийнявши участь у «лікарняної» серії випусків «ЧИЗу», після неї Нікулін разом з його творцями перейшов із «Тонісу» в новостворену телекомпанію «Приват TV», де колишній головний «тонісовський» режисер Олександр Голубчик збирав команду, щоб робити в Харкові телепродукт для всеукраїнського ТБ.

На «Приват TV» «ЧИЗ» став вже творчим об'єднанням з тією самою назвою та розширив свою діяльність. 

Крім фільмів Руслана Нікуліна в жанрі ексцентрики та німого кіно були ще передача Олександра Серенка «Короче», заснована на справжніх історіях, які надсилали телеглядачі, а вони інсценували, «Бомж-Шоу» Олександра Алексєєва. 

А також артистичне шоу «Playboys» Захара Розіна, Руслана Тризни, Миколи Криволапова з пародіями на відомих людей. Згадав і я, як вони зробили на мене пародію в своєї програмі.

А першою програмою ТО «ЧИЗ», яка вийшла від «Приват TV» у всеукраїнському ефірі, став саме фільм Руслана Нікуліна «Не всі вдома» – професійний, як я підмітив, «римейк» його ж аматорської стрічки. 

Як це сталося, ви дізнаєтесь вже з самого випуску.

Оператором фільму, як і багатьох інших, був Юрій Перетяченко – ветеран «чизівського» руху, як його називали в самому творчому об'єднанні. Від нього, як зізнається Нікулін, він дізнався багато тонкощів зйомки.

1994 року почали працювати з полтавськими талантами з «Мініатюрної компанії», яку для зручності Едуард Верхотуров перейменував на «Компот». 

Це відомі тепер усім Андрій Данилко (Вєрка Сердючка) та Інна Білоконь (Мама Вєрки Сердючки). 

Верхотуров зняв кілька передач за їхньої участі і серію рекламних роликів, текст яких написав Олександр Серенко, для одного з відомих в Україні й досі банків. Після цього Андрій Данилко з командою пішов розвиватися своїм шляхом.

Теж розпочинав у Харкові й гумористичний телевізійний журнал «Каламбур», який виходив на загальнонаціональних телеканалах колишнього СРСР і в ефірі всеукраїнських телекомпаній «Інтер», «1+1», «ICTV», «К1» та ін. 

1996 року перші 12 серій журналу відеокоміксів було знято на базі телекомпанії «Приват TV», а Едуард Верхотуров був одним із режисерів та продюсерів. 

Руслан Нікулін пригадує, що зйомки заставки «Каламбура» проходили в студії Харківського обласного телебачення в Держпромі. 

А перший сюжет було знято в нашому Центральному парку культури та відпочинку. У рубриці «Круте піке» для зйомок використовувався справжній авіатренажер у ХАІ та саморобні декорації. 

Перший сезон журналу знімався в Харкові, а всі інші – в Одесі. Втім, у другому сезоні була дозйомка в Харкові спеціально для декількох серій «Крутого піке». 

Але й на зйомки в Одесу запрошували талановитого оператора-харків’янина Сергія Бутиріна. 

Він відомий не тільки зйомками передач «ЧИЗа», а й працею із Сергієм Потімковим, зокрема на «АТВ-1», яке вийшло в ефір 13 жовтня 1990 року і стало першим недержавним телебаченням не тільки в Україні, а й на всій території тоді ще СРСР.

До творчого об'єднання «ЧІЗ» приєдналися талановиті актори В'ячеслав Гіндін, Оксана Стеценко, В'ячеслав Серкез, Ігор Арнаутов, які до цього робили гумористичну передачу на харківському телеканалі «Simon». 

У 1997 році разом із Едуардом Верхотуровим, Русланом Нікуліним та іншими вони приступають до зйомок 12-серійного проєкту – комедійного серіалу «Фотосалон ЧИЗ», що вийшов в ефір телеканалу «Інтер».

1999 року тією самою командою було створено передачу «Не время». 

Програма пародіювала телебачення як таке – новинні програми, зокрема інформаційну передачу «Время», рекламу, спортивні новини, погоду, програми про моду, кримінальну хроніку тощо і складалася з постійних рубрик «Не свіжі новини», «Не погода», «Не реклама»…

17 квітня 2024 року виповнилося 25 років популярній гумористичній телепрограмі «Не время». З першого ефіру на каналі «Інтер» передача 4 роки виходила в ефірі загальнонаціональних телекомпаній, зокрема і на «СТБ», і потім на регіональних. Згадав і я, коли працював програмним директором телекомпанії, ставив програми «ЧИЗу» в ефір.

Тоді творче об'єднання «ЧИЗ» зібрало чудову авторську групу – це Марк Лимаренко, з яким Нікулін зараз працює в сценарній групі над створенням усеукраїнських серіалів, Володимир Мазур, який потім став журналістом і телеведучим каналу «Simon», а зараз офіцер служби зв’язків із громадськістю окремої мотопіхотної бригади ЗСУ, Олексій Клименко, Олександр Григоров, Олександр Ландар та ін. Акторська група поповнилася новими талановитими комедійними акторами – Михайлом Озеровим, Євгеном Романенком, Михайлом Кабановим, якого не стало минулого року.

2001 року творче об'єднання «ЧИЗ» створює концертну програму «Грустить – НЕ ВРЕМЯ!». Режисером запросили Олександра Любченка, який режисував концертні номери Вєрки Сердючки. Паралельно, проводили концерти «Улыбнись отЧИЗна!», в яких крім акторів брали участь популярні колективи, виконавці, музиканти.

У 2002 році в ТО «ЧИЗ» зняли кілька серій ліричних комедій під назвою «Маленькі історії великого міста», режисером яких виступив Руслан Нікулін. Короткі новели, об'єднані однією темою, яка була в назві: «Будинок», «Таксофон», «Дорога», «Тумба». 

Того ж року ТО «ЧІЗ» запустив новий проєкт народно-розважальної програми «Знай наших!». Те, що потім виходило в ефір під назвами «Хвилина слави»,  «Х-фактор» тощо, харківський «ЧИЗ» зробив набагато раніше.

У статті використані фото з архіву Руслана Нікуліна та мого особистого, а також з відкритих джерел.

Ігор Жуков – український журналіст, телеведучий, автор популярних програм, які з 90-х виходили в українському ефірі 30 років безперервно, поки російськи бомби не поцілили в харківську телевежу... Після повномасштабного вторгнення росії в Україну Ігор Жуков створив проєкт «Український кінофронт: Кіно, яке не подивляться орки» про актуальні під час війни теми, про які ще ніхто не розповідав і які виходять далеко за межі України... Автор і ведучий проєкту «Культурна Перемога».

Слідкуйте за нами в соціальних мережах:

?Телеграм   ?Фейсбук  ?Інстаграм

Дивіться та слухайте унікальні відеоподкасти проєкту  «Культурна Перемога»  відомого журналіста, автора телепрограм про кіно і TV Ігоря Жукова:

https://gromada.group/news/podkasti-proyektu-kulturna-peremoga-igorya-zhukova

Читайте також Телеграм-канал проєкту "Кіно, яке не подивляться орки" з унікальною інформацією, якої немає в інтернеті: https://t.me/kinoorki