Микола Шитоха під час служби
Війна в Афганістані, що розпочалася 24 грудня 1979 року, стала трагічною сторінкою в історії не лише для афганського народу, але й для багатьох людей колишнього Радянського Союзу, у тому числі для мого дідуся - тоді 23-річного старшого прапорщика Миколи Олександровича ШИТОХИ.
Дідусь не дуже любить розповідати про ту «афганську» сторінку своєї біографії. Адже служба у гарячій точці- це не лише незабутні враження від чогось незвіданого, а передусім - випробування, адже він опинився в епіцентрі запеклих боїв та жорстокого конфлікту. 24 вересня 1983 року, коли почалась Інтернаціональна допомога Афганістану, Микола Шитоха був кадровим військовим, і йому було дано наказ – прибути на заміну Караваєва Олександра. Згадує, як вирушив він у небезпечний шлях з Києва до Ташкента, а потім вже - до гарячого Кабула та Баграма. Служба на точці в горах над штабом 40-ї армії вимагала відваги та відданості. Він був старшиною батареї управління радіолокаційної розвідки, відповідальним за захист повітряних кордонів демократичної республіки Афганістан. Щодня на цій відповідальній посаді він і його товариші отримували накази та чергували на захисті. Іноді вдача посміхалася - і вони мали можливість відпочити на природі, стріляти по бойових цілях на річці Емба та навіть смакувати екзотичною їжею, як, наприклад, австралійським кенгуру (дідусь не раз про це розповідав). За продуктами харчування Микола їздив сам, спускаючись з гори до низу по ущелині в полк: влітку - кожні 7 днів, а взимку – кожні 10. Він згадує, як на цій же ущелині він із товаришами попали під обстріл. Від вибуху одному солдатові привалило каменем ноги. - Я його витягував, і це було доволі важко, - розповідає дідусь. - Потім відвозив товариша у госпіталь Кабула, пізніше його літаком відправили на Ташкент. Цього хлопця потім комісували за станом здоров'я. Служба в армії завжди несе ризики, а у гарячій точці - чи не щохвилини ти стикаєшся з небезпекою. Микола неодноразово стикався віч-на-віч зі смертю. Зокрема, був випадок, коли вони їхали колоною на машинах, і перша, де перебував дідусь, - проїхала, а наступна, за ними, – вибухнула. Незважаючи на труднощі і поважний вік, Микола Олександрович все життя пам'ятає про своїх товаришів по службі. Вони разом пережили багато, і його серце було з ними навіть поза межами поля бою.
Коментарі
Ще декілька актуальних новин на зараз