Софіївка: пристрасть, гроші, війна й навіть ІІІ-й Інтернаціонал

17 вересня – день святих Віри, Надії, Любові й матері їхньої Софії за юліанським календарем. Саме у вересні 1802 року широко святкувалися іменини графині Софії Потоцької з презентацією  розкішного подарунка – одного з найбільших і найкращих парків Європи, названого на її честь Софіївкою. Але вік цієї пам’ятки садово-паркового мистецтва вираховують все-таки не від дня фейєрверків і фонтанів шампанського, а від  1796 року, коли  власник уманських і не тільки земель граф Станіслав Щенсний (Щасливий) задумав здивувати графиню Софію і світ, а його численні піддані почали оце диво створювати.

Війна. Гроші. Пристрасть. Або в іншому порядку (майже першим рядком у вірші): пристрасть, гроші, війна. Без них не уможливилася б  Софіївка  в Умані 230 років тому. У ХХ столітті вона не стала, на щастя,  Садом Третього Інтернаціоналу, а залишилася увічненням почуттів, фантазій і хизуванням розкішшю.

Понад 230 років тому шпигунство і дипломатія  у прифронтовій зоні на землях нинішнього Поділля послужили тим невидимим каменем, що ліг в основу парку, де гармонійно поєдналися тінистість  алей, загадковість гротів і антична досконалість скульптур.

Донька торговця солодощами в одному з турецьких міст Софія спершу сподобалася польському послу, потім таємно обвінчалася з генералом Йозефом де Віттом, згодом комендантом Кам’янець-Подільської фортеці.   Красуня грецького походження  розгулює у багатьох текстах шпигункою, коханкою одруженого з іншою графа Потоцького і матір’ю майбутнього генерала Яна (Івана) де Вітта. Оплатити освіту сина і генеральські борги – такою описують величезну відступну, сплачену за згоду коменданта розлучитися із Софією.

Вони обвінчалися після того, як Потоцький овдовів.

Тепер графа і графиню в їхньому парку постійно розділяє хаотичний людський потік. Вистачає охочих не стільки неспішно поблукати алеями, як з вітерцем і  голосними співами проїхатися  туристичним транспортом чи навіть  орендованим електросамокатом.  Умань залишається місцем паломництва  євреїв з різних країн,  ще й зовсім юних єврейських наречених, які то намагалися на самокатах стрімко обігнати  пішоходів, то на підйомі завалювалися в траву на узбіччі з блискучих мопедів, орендованих біля входу.  Приїхати до Умані й Софіївки для них і під час воєнного стану в Україні – це  випросити успішного шлюбу. Ну, й  віри й надії на любов, можливо.

Хіба що на сходах і в гротах можна було не остерігатися, що на тебе не виїде якщо не безшумний самокат, то обвішаний дзвіночками кінь, запряжений у відкриту карету.  Здавалося, що в новозбудованому Фентезі-парку, продовженні Софіївки, навіть Пегас від того став дибки.

Сувенірних халабудок теж хотілося б  менше, особливо коли до них долучалися тимчасові заклади вуличної їжі біля входу до підземної річки. Вона спроєктована у вигляді латинської літери S, теж підказка про Софію. Дерева, каміння, вода. Навіть частину старої бруківки відтворили під склом.

Головні історичні віхи парку: 

1796 рік — польський магнат Станіслав Щенсний Потоцький заснував парк

1802 рік — відбулося офіційне  відкриття та презентація паркового комплексу на Софіїни  іменини.

6 років — саме стільки часу знадобилося військовому інженеру й архітектору Людвігу Метцелю для первинного будівництва шедевру.  

Психологічний контраст заклав у парк його творець Метцель.

 Рух води — від нестримного злету до повної темряви і знову до світла — відображає справжню філософію людського життя. Цей символізм можна розгорнути через реальні образи парку:

Фонтан «Змія», що рветься в небо — це тріумф життя, енергії та людської волі. Вода під природним тиском злітає на висоту до 12-16 метрів, символізуючи прагнення вгору, успіх та красу, яка відкрита всьому світу.

Підземна річка Ахеронт (або Стікс), що веде у прірву —  уособлення наших страхів, криз, невідомості та подорожі вглиб себе. Човен заходить у повну темряву залізобетонного тунелю завдовжки понад 200 метрів. Там холодно і тихо, як у моменти життєвих випробувань. Вихід до сонця — в кінці тунелю, човен завжди випливає на залите світлом 

Амфітріонське озеро. Цей момент сліпучого сонячного світла після темряви дарує  полегшення і надію, що з будь-якої, навіть найтемнішої «прірви» завжди є вихід до світла.

Підземну річку Ахеронт спорудили в перший період будівництва парку, тобто між 1796 та 1802 роками. Вона створювалася одночасно із закладанням Верхнього та Нижнього ставків. Кріпаки вручну прорубували тунель у гранітній скелі та викладали його каменем. Довжина підземного тунелю становить 211 метрів,  ширина й висота — по 3 метри, а глибина води сягає 1 метра. Це одна з найдовших рукотворних підземних річок у Європі. 

Уздовж усього підземного каналу Метцель передбачив 4 світлові колодязі (люки). Вони функціонально забезпечують вентиляцію і потрапляння світла, а символічно уособлюють чотири періоди людського життя. Об'єкт копіює давньогрецькі міфи про річку Ахеронт (або Стікс), через яку похмурий перевізник Харон переправляв душі померлих у підземне царство Аїда.

Існує переказ, що Софія Потоцька любила кататися човном по річці у зворотному напрямку — проти течії, тобто «від смерті до життя», що символізувало повернення молодості та відновлення сил.

За  інженерним задумом Людвіга Метцеля, більшість локацій парку відтворюють сюжети з гомерівських «Іліади» та «Одіссеї». Змія відсилає до міфу про пророцтво: коли грецькі війська збиралися в похід на Трою, вони побачили змію, яка виповзла з-під вівтаря та з'їла дев'ять горобців (пташку-матір та її вісьмох пташенят), після чого скам'яніла. Віщун витлумачив це як знак від богів, що облога Трої триватиме дев'ять років, а на десятий рік греки здобудуть перемогу. Таким чином, фонтан уособлює невблаганну волю долі та пророче знання. Першочергово на Нижньому ставку було просто нагромадження каміння, з якого під великим тиском пробивався потужний струмінь води. Автор задумував це як алегорію первісного хаосу та природної стихії, яку людина змогла підкорити за допомогою інженерного генія. 

Спочатку фонтан називали на честь біблійного героя Самсона (за аналогією з палацовим комплексом у Петергофі). Вода виривалася просто зі щілини в камені. 

Бронзову фігуру змії встановили значно пізніше — у період між 1851 та 1859 роками, коли парком уже опікувалося   Управління військових поселень.

Фонтан унікальний ще й тим, що працює без жодного насоса чи електрики. Вода з Верхнього ставу тече підземним водогоном і завдяки різниці рівнів води підіймається з пащі змії.

Водяні лілії, лебеді – це теж символи Софіївки.

Майже  століття тому – 1923 року – Софіївку ідеологізували і назвали Садом Третього Інтернаціоналу або комуністичного, тобто Комінтерну, який спав і бачив «світову революцію». Розпустили Комінтерн аж 1943 року на догоду, як би зараз сказали, партнерам, а тоді – союзникам. Катастрофічно була потрібна для фронту американська і британська зброя.

Після війни, 1955 року  Софіївка перейшла в систему АН УРСР.

У XX столітті зв’язки між науковцями Харкова та ботаніками «Софіївки» були дуже тісними. Вони реалізовувалися через обмін рослинним матеріалом, спільні академічні дослідження та роботу видатних вчених, які координували розвиток ботанічних садів України. Ботанічні сади Харкова (зокрема Ботсад  Каразінського університету) активно співпрацювали з Софіївкою у межах державних програм інтродукції та акліматизації рослин. Вони обмінювалися насінням (делектусами), живцями чагарників і рідкісних дерев для випробування рослин у різних кліматичних зонах.

Координацію наукових досліджень здійснювала Рада ботанічних садів України. До цієї екосистеми входили провідні ботаніки Харківського державного університету, які брали участь у спільних з'їздах, розробці методів боротьби зі шкідниками та збереження старовинних ландшафтів.

Сучасний розарій Софіївки (розташований у західній частині біля входу з вулиці Київської) є результатом праці кількох поколінь жінок-ботаніків, селекціонерок та кураторок. Колекція розрослася до понад 5000 екземплярів і більше ніж 150 сортів.

На жаль, табличок із назвами сортів (як у ботсаду Каразінського університету)  в розарії Софіївки я не побачила. На самоті – як єдина відвідувачка розарію – обходила ряди трояндових кущів.

Блаженна тища «надиктувала» мені рондель – вірш з обов’язковими повторами рядків.

***

Золотяться сосни і алича.

У Софіївці сонні гроти й амури.

Знята в сутінь фонтану свіча

з віддзеркалень каміння похмурих.

У Харона стираєш з плеча

слід небесного штукатура.

Золотяться сосни і алича.

У Софіївці сонні гроти й амури.

Тут крилатого сікача

примостили під муром.

Знову міді не вистача

для античної номенклатури?

Золотяться сосни і алича.

Від кав'ярні  «Рибак на танку»  чад, 

але ж є водоспадні велюри.

Припадає якийсь хлопчак

до коханої, ніби до амбразури.

Але в світі, де титули і тортури,

золотяться сосни і алича.

І вже за брамою побачила чергове нагадування про графиню – ресторанчик «Софія». Доки чекала свого невеликого замовлення, узяла з полиці Сенеку. Ось так уманці вирішили натякнути на античні мотиви  знаменитого дендрологічного парку.

Щоправда, Сенека – римлянин, а не грек та й біографія його суперечлива. Був наставником, а потім радником імператора Нерона. Що ж писав філософ Сенека?

Ми дійшли в нашій безглуздості до того, що думки про біль мучать нас не менше самого болю. Набагато частіше ми більше налякані, ніж поранені; і страждаємо більше в уяві, від фантазій, ніж у реальності

 

І найдотичніше до розповіді про сучасну Софіївку – теж із трактатів Сенеки.

Треба узгоджуватись із вказівками природи: розумна людина її спостерігає і питає в неї поради. Жити щасливо і жити згідно з природою є те саме. ·

Фото і колажі – авторки статті Ірини Мироненко

Читайте також:

Сергій Лапко: «Лінії доль, як лінії розмежувань, рухливі». Частина 2. Вірші

Як волонтерять «Мистецькі містки» і чим сповнена творчість в Харкові. «Те, що тримало тебе раніше, буде тримати тебе надалі»

Мережа місцевих медіа «Громада Груп» працює завдяки вашій довірі.

 Підтримайте незалежну регіональну журналістику донатом.

Слідкуйте за нами в соціальних мережах:

ТелеграмФейсбукІнстаграм